Полінезія?!… Так, майже Французька, але з українським акцентом!!!
Коротенька географічна довідка: острів Джарилгач – екзотичний райський острів на півдні України, в який не можливо не закохатися з першого погляду, по якому майже не ступала нога людини з поліграфічним минулим (до цього часу!). Цей чудо-острів навіть досвідчений турист може сплутати з Французькою Полінезією, оскільки це дійсно дикий острів з безкрайнім екзотичним та майже безлюдним пляжем, як у рекламі Баунті, єдине що замість пальм на цьому острові ростуть справжні маслини, в морі водиться сила-силенна медуз й на самому острові місцеві аборигени представлені дикими косулями й кабанами. Тому якщо ви шукач пригод (а ми прінсторівці – всі такі!), вам терміново треба відкласти всі свої “невідкладні” справи й бізнеси та скуштувати цю райську насолоду хоча б на декілька незабутніх днів!
А де як не на Джарилгачі можна поласувати справжніми морськими делікатесами у вигляді чорноморських креветок, мідій, кефаль на грилі, рапанів і крабів? Тому якщо ви ще й в душі прихований гурман, то можете бути впевненими що саме на Джарилгачі ваша справжня прихована сутність розкриється й стане загальновідомою, оскільки ваш галасливий нестримний екстаз на повні легені від смакоти морепродуктів (які ще й виловлені самотужки!!) просто гарантовано!
Серед головних визначних місць Джарилгачу можна виділити два: це “Маяки” – два маяки на окраїні острову, які відвідують туристи-дикуни (майже такі, як ми), які живуть в наметах, спілкуються з природою й підгодовують місцевих аборигенів, та база “У Гавриловича” – місце на острові з певними ознаками цивілізації: свій пляж, пристань, намети, кафе зі смачною морською кухнею, шезлонги й навіть невеличкі бунгало з очерету. База “У Гавриловича”, власне, і була нашою кінцевою точкою прибуття, і саме про яку нам майже цілий рік розповідала з захопленням наша колега Анфіса, першовідкривач Джарилгачу, якій рік тому пощастило побувати “У Гавриловича”.
Повний вперед!
Друзі, справа в тому, що коли наш брат прінсторівець бачить кінцеву мету (в нашому випадку, острів Джарилгач), то він справді не бачить перешкод! Таке трапилося й з нами, коли ми, стоячи на причалі в Скадовську побачили як маячить в далині наш острів скарбів, і як раз саме в цю мить на острів вирушав останній на той день катер! А до острова плисти по морю кілометрів десять!!! Такого спринтерського забігу у виконанні прінтсторівців з величезними сумками, наметами, валізами, й ластами в зубах, мабуть, весь Скадовськ до того ще не бачив! А у декого з нас під час цієї спонтанної пробіжки навіть запотіли окуляри й відкрилося друге дихання!)))
Отже, залетівши стрімголов на катер, й переконавшись, що ми нікого не забули, ми полегшено зітхнули й милувалися морськими просторами, які відкривались навкруги! Неймовірно, не встигли ми віддати швартові, як нас майже одразу зустріли в морі дельфіни й супроводжували наш катер майже до самого острову! Це було просто казково! Єдине що, наша ейфорія трохи похитнулася коли ми дізналися, що катер прямує не на базу “У Гавриловича”, а на маяки на окраїні острову! Більше “бадьорості” нам додала інформація від матросів катера про те, що від маяків до бази “У Гавриловича” десь близько 12 км. пішки, або 10 хвилин морем всього за 3000 грн.!))
Іншими словами, ми мусили констатувати “підняття настрою” у жіночої частини нашої острівної експедиції!)))) Оскільки наші дівчата вже почали потроху уявляти перспективу побувати справжніми джарилжацькими дикунками впродовж найближчих кількох днів! Але ж не були б ми справжніми поліграфістами, якби просто так підкорилися долі! Не встигли ми вийти на острів, як почали одразу підшуковувати місце для нашого табору, бажано з видом на море й під тінню дерев, що виявилося задачею з непростих, оскільки всі мальовничі місця вздовж берегової лінії вже були зайняті такими ж шукачами пригод як ми.
Повештавшись так десь годину, мусье Агарков вже було впав знепритомлено на пісок й задрімав, однак нам пощастило знайти кілька вільних дерев поруч з морем, і ми вже почали встановлювати намети, як жіноча половина нашої експедиції нам виставила ультиматум: хочемо до “Гавриловича”!! Ну що ти тут вдієш, довелось нам запаковувати намети назад, й хутко летіти до пристані, де один з катерів погодився підкинути нас до Гавриловича за більш-менш прийнятну суму! Однак в нас було лише 5 хвилин, або він їде без нас! Спринтерський забіг по піску вдруге за день з валізами, наметами й ластами в зубах – для нас, прінтсторівців, вже було звичною справою! Хоча все це хаотичне переміщення нашої купки, мабуть, з боку виглядало досить кумедно!))
Швидко долетівши як на крилах по морю (а у місцевих катерів мотори по 300-400 кінських сил!), ми не встигли й оком моргнути, як опинилися на базі “У Гавриловича”.
Хто такий Гаврилович?
Говорять, що він колись був наглядачем маяків і справжнім господарем острову, і потім, коли пішов вже на пенсію, вирішив облаштувати для туристів невеличкий клаптик узбережжя острову – вичистив пляж, поставив кілька бунгало з очерету, провів питну воду, організував морську кухню й почав запрошувати гостей на острів звідусіль. Його славну справу наразі вже продовжують його діти в усіх традиціях. Досить цікаве місце на острові, до речі. А де як не на базі “У Гавриловича” можна поласувати справжніми чорноморськими делікатесами: тут вам і рапани, і кефаль на грилі, і чорноморські бички, креветки, і навіть скати! І все це дари моря, а не супермаркету, при цьому по дуже демократичній ціні. Отже, нам довелось налягти на посилену дієту, комбінуючи морську кухню з усім нашим провіантом, який ми приволокли з собою зі Скадовська, щоб той не пропав!
Пригоди на острові
Першим, що приходить в голову, коли ти встановлюєш намет вперше, це повна відсутність логіки й розуміння як його встановлювати. Тим не менш, з цією надскладною справою ми через якусь годинку впоралися – єдине що, намет, який ми прихопили для мусье Агаркова виявився трохи замалим для нашого котигорошка – тому ноги Ігоря досить сміливо і водночас кумедно стирчали з намету просто неба на піску…)) Хто зна, можливо саме ці ноги врятували нас від нічних навідувань місцевих аборигенів та диких звірів, косуль й кабанів…
Спінінги (фідери)
А про цей курйозний випадок взагалі вже ходять легенди на Джарилгачі! Друзі, погодьтеся, ну який прісноводний рибалка не мріяв хоча б раз за все життя порибалити на морі, та ще й на острові!, й спіймати омріяну камбалу, кефаль, чи хоча б того самого бичка, й не запостити свій улов в Фейсбук!)) Бо ж не повірять!)) Ото ж і наші Дорошенки окрім всього іншого добра прихопили з собою два добротних фідери в надії спіймати місцевого трофея, однак після того, як ми стрімголов знялися з маяків і прилетіли на базу Гавриловича, виявилося, що ми геть забули про фідери… Такого стурбованого обличчя в Олега давненько не було, на ньому ніби було написано: “Шеф, всьо пропало!”))
Однак цю ситуацію вирішила спасти Горуха, яка на наступний ранок сама в одному купальнику дременула за тими фідерами на найближчому катері, який прямував на маяки, хоча надії було не так вже й багато, що вони залишаться. Як раптом десь через години три в рупор пролунало: “Хто тут Дорошенко?” “У Вас все гаразд, дружина на місці!” “А фідери є?!!”))
Нашому щастю не було меж, коли десь вже під кінець дня стомлена й усміхнена Горуха повернулася на базу, тримаючи в руках фідери!)) Ось що значить справжня рибачка!
Ловля креветок і мідій
Мабуть більш кумедного явища в житті нема, як мусье Агарков з сачком в одних плавках та окулярах ловить креветки, це просто опера, яку треба бачити!)) При цьому Ігор досить вправно опанував цей вид рибалки: стоячи по пояс у воді біля старого пірсу, він методично проводив сачок вздовж пірсу. Цей промисел приніс йому кілька дюжин креветок, які ми майже одразу швиденько відварили й тріскотіли цією смакотою, неначе лузали насіння, хоч і дуже не довго!))
А який дійсно справжній кулінарний шедевр ми приготували для жіночої половини нашої експедиції!!! Мммм… Це були мідії в журавлиному соусі, скуштувавши яких починаєш відчувати себе журавлем, з розпростертими крилами літаючим над безкрайніми просторами Джарилгачу!))
Правда на все про все в нас пішло на приготування цього делікатесу годин шість як мінімум – пошук та збір мідій з морського дна, далі очищення від водоростей, потім саме приготування й невеличка купка мідій на сковорідці але воно було того варте! Гастрономічного екстазу досягнуто!)) Після такого не гріх нам було влаштувати нічний клуб просто неба на Джарилгачі, який плавно перейшов у танці з зірками в переносному сенсі…)))
Аборигени Джарилгачу
А як нашій Тані на шию заліз місцевий джарилгацький кіт, коли вона солодко спала в першу джарилгацьку ніч в палатці й бачила десятий поліграфічний сон, це було просто щось!!!)) Що вона при цьому собі уявила з переляку?.. Бог його зна, бо на ранок у неї були досить округлі очі й переляканий вираз обличчя, але з усмішкою… Це не просто треба уявити, це треба реально відчути, особливо після того, як вам на ніч наговорили всього про місцевих диких кабанів, єнотовидних собак, косуль, гієн, лисиць і т.д., а тут вам щось лізе на шию уві сні… Ну нічого, через деякий час Таня знову почала розмовляти. А головне, після такого їй в житті вже тепер нічого не страшно!))
Коли ніч запалює морські світлячки
Друзі, якщо ви дивилися той захоплюючий фільм “Життя Пі”, то маєте пам’ятати, як там вночі океан містично світився флуоресцентними фарбами? Майже таке саме явище нам пощастило спостерігати якось вночі на Джарилгачі, як місцеві морські світлячки поблискували в морі вздовж берега! Це тендітне мерехкотіння маленьких блискавичок дійсно заворожує, при цьому ми окрім стандартних алкогольних напоїв більше нічого не вживали! До речі нам дійсно пощастило, оскільки ми це бачити всього лише один раз…
Джарилгач – уповільнювач часу?..
Потрапляючи сюди складається таке враження, ніби час зупинився. Разом з цим зникає на диво стійкий синдром білки в колесі. Є тільки ти, пісок і море… Невже ти втік від цивілізаційної круговерті?!)) Так!!!))) І це дійсно настільки приголомшує! Можливо тому, що це так діє потужна енергія острову, а не просто якогось там морського пляжу, яка пронизує всі клітинки твого тіла, і ти немов знаходишся в нескінченому енергетичному потоці!
Загублені в просторі та часі, прінтсторівські аборигени Джарилгачу насолоджувались цим солодким моментом втечі – справжнього буття і спілкування з природою, і ловили кайф під звуки “Давай втечемо далеко, туди де сонце, море і пляж” – ця пісня гурту “Скай” стала для нас справжнім музичним супроводом нашого чудесного ескейпу від цивілізації!))
А які чудові Джарилгацькі ночі!
Захід сонця на острові – це завжди яскраве видовище, яке з настанням сутінок поступово відкриває завісу до Чумацького шляху й Всесвіту – приголомшуюча чіткість картинки нічного джарилгацького неба, усіяного мільярдами зірок, буквально налаштовує на філософські пошуки. Наші розмови виходили часом далеко за рамки буденного поліграфічного буття, у прагненні отримати відповіді на невирішені астрофізиками питання появи матерії та Всесвіту, що навіть люди із сусідніх палаток почали долучатися до наших філософських розмов та додавати нам свої думки й бачення, в основному, що пора вже йти продовжувати астральні подорожі в своїх спальних мішках…))
Пригоди продовжуються!
Думки про те, як виглядає протилежний бік острову, не давали нам спокою, і прінтсторівські шукачі пригод разом з прінтплюсівским Жюль Верном мусье Агарковим вирішили повністю підкорити таємничий острів Джарилгач, шляхом здійснення марш-кидку на протилежний берег острову, а це на секундочку аж 4 км. субтропічним степом, і кількома солоними озерами, де майже по пояс води, й стійким відчуттям що ось-ось раптом звідти витягне свою голову джарилгацько-лохнеське чудовисько.))
Мусье Агарков, як досвідчений слідопит, впевнено вів нас слідами косуль, кабанів, джарилгацьких павуків на той бік острову. Прінсторівці віддячили йому за те спільним епічним фото на фоні без крайнього степу, на якому Горуха здерлася верхи на спечені плечі бідолахи Агаркова, з розпростертим прапором Прінтстору, який тепер бачив вже все! А от місцева фауна такого ще не бачила, й від такої галасливої фотопостановки вся місцева фауна розбіглася по кутках острову, й більше косуль ми так і не бачили…
До протилежного берегу острову залишалось ще трохи, й вже наша команда виглядала досить стомлено, коли раптом на нас виїхала велика групова машина з купою відпочивальників на борту. Як ми потім з’ясували, вона курсує з берега на берег і можна було б за 50 грн. з людини здійснити справжнє сафарі!
Діставшись нарешті протилежного пляжу, ми дико зраділи від побаченого, адже перед нами розкрився райський вигляд морського узбережжя з білосніжною смугою пляжу вздовж моря, неначе в рекламі Баунті, й при цьому жодного аборигена, лише ми пляж і море! На радостях ми полетіли купатися в море, однак прожогом вилетіли назад, рятуючись від щупальців велетенських синіх медуз, які дали рішучу відсіч нашому прінтсторівському вторгненню!)) Тепер нам стало зрозуміло, чого ці безкрайні а-ля полінезійські пляжі безлюдні. З іншого боку, якби не ці маленькі захисниці острову, хто його зна, яка б антропогенна доля спіткала б Джарилгач?..
Не встигли ми зробити кілька селфаків на фоні безкрайніх пляжів, як раптом звідкілясь насунулась величезна хмарина, погрожуючи нам блискавками. Побачивши її ми накивали п’ятами назад в наш табір, й майже одразу почалася тропічна злива, протягом якої деякі наші намети мало не полетіли у відкрите море, а намет мусье Агаркова залило водою по коліна, але ми впоралися й з цим. Ми ж поліграфісти!))
Багато ще було у нас веселих моментів протягом подорожі, але на то вони й карти, щоб їх не всі розкривати!))
Втім ми можемо з впевненістю сказати, що побувавши один раз на Джарилгачі – цей острів вас зарядить потужною енергетикою й емоційно вас перезавантажить, принаймні він залишиться у вашій пам’яті назавжди! Мабуть тому, коли ми їхали назад в цивілізацію в вагоні поїзда, стомлені сонцем прінтсторівські мандрівники все ще думками знаходились в стані щасливого потоку, а хтось із нас по інерції не відпускав пляшку Чінзано з руки, бо ж Джарилгач так просто не відпускає!))
